Ця картина написана мною в рамках проекту “Крила”, над яким я працюю від початку карантину і досі. Народився задум – парними, однаковими за розміром полотнами передати якусь конкретну місцевість, характерну для цієї держави однією картині з пари, але в інший – свої враження у тому, що є суть цієї країни. Поставити спина до спини реалізм та суб’єктивну абстракцію. Саме суб’єктивну абстракцію — як суму вражень людини від усіх деталей та граней, подробиць та узагальнених понять.

Це завдання, поставлене мною перед собою щодо Франції, вирішувалося непросто.

Я тричі докорінно змінювала сюжет і колірну гаму зображення. Перший підхід здався мені надто цукровим, адже в історії Франції було багато аж ніяк не цукрових моментів. Другий — надто грубим і наполегливим, який ігнорує ту позицію законодавиці мод у високому та прикладному мистецтві, яка по праву належала Франції століттями.

…І ось із цього занурення раптом побачилося мені, що, незважаючи на складну поточну ситуацію цієї держави, саме Дух благословить її на нове відродження — і самої себе, і викраденої Європи. Недарма Собор паризької Богоматері вистояв у жахливій пожежі.

Тому на картині фрагменти історії — замки Луари — сусідять з посиланнями на історію живопису — латаття, іриси,… в іншому фрагменті — рожеве від заходу сонця морське узбережжя, тут же польові квіти, які просто живуть на цій землі від народження до смерті.

Все це об’єднує чи Роза Вітрів, чи корабель, вітрила якого зіткані з крові та вогню, вогню низхідного і втілюваного Духа.