Запах фініків, прянощів та моря з’єднуються тут у єдиний коктейль.

Світлий камінь, з якого збудовані будинки і викладені вузенькі, химерні вулички, несе відбитки тисяч долонь людей, які жили тут, торгували, вривалися зі зброєю в порт, щоб пройти далі вглиб цієї землі, носили на плечах свитки та скрині, мечі та здобич. мішки та ящики… Стираючи у пил стіни, дорогу, мотузки, взуття, стираючи у кров підошви та тіла.

Камінь пам’ятає все. Але він мовчить.

А вітер, що так весело тріпає верхівки пальм, співає про простір моря та гарячу пустелю, змішує їхні запахи, сьогодення та минуле… І вже не розібрати — це було чи буде? Але головне – це є.